Чотири роки, які неможливо виміряти календарями. Тільки шрамами на серці та сивиною у погляді. Ми навчилися мовчати про те, що болить найдужче, і просто продовжуємо йти — кожен свій шлях, але з одним болем на всіх… Хочеться обійняти думками тих, кого немає поруч, і тихо подякувати тим, завдяки кому ми сьогодні бачимо світанок. Тримаємося одне за одного!!!
